Гундич Роман Миколайович

Гундич Роман Миколайович

Роман Миколайович народився 20 лютого 1991 року в смт Козелець Чернігівській  області.

У 2002 році разом із родиною переїхав до села Довжки, де навчався у Довжківському навчально-виховному комплексі.

Під час навчання в школі проявляв себе як товариський, доброзичливий, щирий та позитивний хлопець. Любив своїх однокласників і вчителів, завжди прагнув спілкування та був готовий прийти на допомогу будь-якої миті. З роками ці риси лише зміцніли — Роман зростав мужнім, сильним і відповідальним чоловіком, щиро відданим рідній країні.

Після закінчення ліцею проходив строкову військову службу, а згодом працював у місті Славута, де зарекомендував себе сумлінним та працьовитим.

23 травня 2022 року Роман був призваний на військову службу де  мужньо стояв на передовій, виконуючи свій священний обов’язок — боронити Україну, свободу та майбутнє українського народу.

22 травня 2024 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Старомайорське Волновахського району Донецької області.

Усі ці довгі місяці рідні жили між вірою й відчаєм, сподіваючись на диво. Однак доля вирішила інакше. Після проведення ДНК-дослідження було остаточно встановлено, що Роман загинув у бою, вірний присязі та своєму обов’язку перед Українським народом.

21 лис­то­па­да 2025 ро­ку ро­ди­на от­ри­ма­ла офі­цій­не спо­ві­щен­ня про те, що Гундич Роман Миколайович, гранатометник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1815 загинув 22 травня 2024 року.

Це най­тяж­ча звіс­тка, яку почула  ма­ма Валентина, батько Микола дру­жи­на Марина та ді­ти Аня та Орест… Втра­та, яка не має меж і не знає ча­су. Ро­ман був не ли­ше во­їном — він був люб­ля­чим батьком, чо­ло­віком, си­ном, дру­гом, доб­рою і світ­лою людиною, який не шко­ду­вав се­бе за­ра­ди ін­ших та завжди був готовий прийти на допомогу. Його под­виг — це від­дзер­ка­лен­ня нез­ламнос­ті ук­ра­їнсь­ко­го ду­ху. Ган­но­піль­ська гро­ма­да вис­ловлює щи­рі та гли­бо­кі спів­чуття ро­ди­ні Ге­роя. Ми роз­ді­ля­ємо ваш біль. Ми пам’ята­ємо Ро­ма­на. Ми ша­ну­ємо його под­виг, жод­ні сло­ва не здат­ні за­лі­ку­ва­ти та­ку ра­ну, але пам’ять про нього на­зав­жди жи­ти­ме в наших сер­цях.