ПАМ’ЯТЬ СИЛЬНІША ЗА ЧАС… РІК БЕЗ ГЕРОЯ МИХАЙЛА КОРНІЙЧУКА

Минає рік з того чорного дня, коли наша громада зі сльозами та невимовним болем у серці провела в останню дорогу свого Захисника — Корнійчука Михайла Павловича…

У той день наша громада та місто Славута обʼєдналися.

Рік…

А біль не минає. Він лише стає тихішим, глибшим, вкорінюється у серці. Час не лікує таких втрат — він вчить жити поруч із ними, берегти пам’ять і ще сильніше цінувати кожен мирний день, за який віддано життя.

У світлі Великодні дні, коли світ сповнюється вірою, надією та передчуттям життя, наша громада схилила голови у скорботі. Під дзвін церковних дзвонів, серед весняного цвітіння, ми прощалися з Героєм… З людиною, яка до останнього подиху залишалася вірною Україні.

Михайло Павлович народився 18 вересня 1973 року в селі Соснівка. Тут минули його дитинство і юність, тут починався його життєвий шлях. Навчався у Соснівській школі, продовжив навчання у Плужненській санаторній школі-інтернаті, а професію здобув у Грицівському вищому професійному училищі.

Його життя було простим і чесним — сповненим праці, відповідальності та людяності. Він працював водієм, електриком, служив у воєнізованій охороні, трудився на Славутському хлібзаводі. І всюди залишав по собі добре слово, щиру усмішку і повагу людей.

Михайло був людиною великого серця. Добрий, щирий, надійний — саме таким його пам’ятають рідні, друзі, односельці. Він умів підтримати, допомогти, бути поруч у потрібний момент.

Найбільшою його цінністю була родина. Люблячий , турботливий син, батько , брат , чоловік …

Його серце жило заради дітей, заради їхнього майбутнього, заради миру, який він так хотів для них.

Коли прийшла війна — він не залишився осторонь. Після повномасштабного вторгнення став до лав Збройних Сил України. Служив у десантно-штурмовому підрозділі, був старшим стрільцем. Вірний присязі, він мужньо боронив рідну землю — до останнього подиху, з честю і гідністю.

15 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинопіль на Донеччині, Михайло Павлович загинув…

Його серце зупинилося — але його подвиг став безсмертним.

Він повернувся додому…

На щиті.

У рідну Соснівку — землю, яка його зростила і яку він захищав до останнього.

Того дня громада об’єдналася у спільному болі. Люди стояли мовчки, зі сльозами в очах, з молитвою на вустах. Ми проводжали не просто воїна — ми прощалися з частиною себе… з людиною, яка стала символом мужності, гідності та жертовності.

Сьогодні, у річницю його відходу у вічність, ми згадуємо Михайла…

З болем.

З вдячністю.

З глибокою шаною.

Ми пам’ятаємо…

Його усмішку.

Його доброту.

Його велике, щире серце.

Ми пам’ятаємо ціну, яку він заплатив за нашу свободу.

Світла пам’ять про нього живе у кожному мирному ранку, у кожному подиху весни, у кожному дні, який він для нас виборов.

І поки ми пам’ятаємо — він поруч… у наших серцях.

Схиляємо голови перед подвигом Героя.

Розділяємо невимовний біль втрати з родиною.

Вічна пам’ять і слава Корнійчуку Михайлу Павловичу.

Герої не вмирають.