ЙОМУ НАЗАВЖДИ 38…. ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ВІКТОРА КЛИМЧУКА ТА ВРУЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ НАГОРОД

 

Є імена, які назавжди залишаються в серцях. Є життя, що стають прикладом мужності, честі та безмежної любові до України.

Сьогодні у сільській бібліотеці панувала особлива тиша… Тиша, в якій звучить біль. Тиша, в якій живе пам’ять.

Тут відбулося вшанування Героя Віктора Климчука та вручення державних нагород (посмертно). Захід, що зібрав рідних, близьких, побратимів і жителів громади, став ще одним глибоким нагадуванням: свобода України має високу, надзвичайно болісну ціну.

Присутні схилили голови у скорботі.

Хвилина мовчання…

У цій хвилині — ціле життя. У ній — невимовний біль втрати, вдячність і світла пам’ять про тих, хто вже не повернеться.

До присутніх звернувся помічник начальника Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади «Лють» підполковник поліції Вячеслав Вусінський. У його словах — повага, гордість і біль за побратима, який до останнього залишався вірним присязі та Україні.

Слова шани та вдячності висловив і начальник відділення поліції №1 Шепетівського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області Сергій Миколайович Возгречко, наголосивши на мужності, відданості та честі Віктора.

Особливо зворушливими стали слова сільського голови Маргарити МЕДВЕДЮК, яка звернулася до матері Героя зі щирою вдячністю за виховання сина — справжнього чоловіка, патріота, воїна, який віддав найдорожче за Україну.

Відповідно до Указів Президента України, за особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті держави, Віктор Климчук нагороджений (посмертно) відзнакою Президента України «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Державні нагороди були передані матері Героя — Софії Іванівні.

І в цей момент слова стають зайвими…Бо жодна нагорода не здатна замінити сина. Але це — знак. Знак того, що його подвиг житиме. Що його ім’я назавжди вписане в історію України.Та за кожним подвигом — ціле життя. Життя, сповнене мрій, турботи, любові й простих людських радощів.

Климчук Віктор Володимирович народився 3 квітня 1987 року в селі Картамиш на Харківщині. Його дитинство було простим і щирим — серед праці, доброти та любові рідної домівки.Він ріс у родині, де вчили бути людиною. Чесним. Справедливим. Відповідальним.Таким він і залишився на все життя Віктор умів бути поруч. Умів підтримати. Умів дружити по-справжньому. Його поважали, йому довіряли, на нього покладалися.Після навчання у Харкові та служби в Збройних силах України він обрав шлях служіння людям — працював, жив, будував своє майбутнє у Славуті, а згодом став на службу в Національну поліцію України.Та коли настав вирішальний час — він зробив вибір без вагань.У січні 2025 року Віктор став до лав Об’єднаної штурмової бригади «Лють». Він пішов туди, де найважче. Туди, де небезпечно. Туди, де вирішується доля України.Бо не міг інакше.Для рідних він був цілим світом.Люблячий син. Турботливий брат. Вірний друг.А найбільшою його гордістю був син Даніїл.Саме заради нього. Заради його майбутнього. Заради майбутнього всіх українських дітей — Віктор став на захист держави. 20 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, поблизу селища Олександро-Калинове, він загинув під час ворожого артилерійського обстрілу.Мить…Яка розділила життя на «до» і «після».Йому назавжди 38…Його останній спочинок — у селі Клепачі. Але його життя — не завершилося. Воно продовжується у пам’яті. У вдячності. У серцях.

Сьогодні ми знову і знову усвідомлюємо:ціна свободи — життя найкращих.Імена наших Героїв — це не просто слова.Це наша пам’ять. Наша совість. Наша відповідальність.Жити. Пам’ятати. Бути гідними.

Вічна пам’ять Герою. Слава Україні.