ТИША, В ЯКІЙ ЖИВЕ ПОДВИГ

Ганнопільська громада з глибоким сумом долучається до скорботи всієї України та Славутської громади , вшановуючи памʼять Захисника , уродженця села ХОРОСТОК — Івана Григоровича ОКУНЕВСЬКОГО.

Є люди, про яких не хочеться говорити голосно. Про них говорять серцем. Саме таким був Іван — спокійний, чесний, внутрішньо сильний. Людина, яка не шукала слів, а жила вчинками.

Він належав до тих українців, для яких любов до Батьківщини не була гучним гаслом. Коли прийшла війна — він просто зробив свій вибір. Без пафосу. Без вагань. Став у стрій, бо інакше не міг.

Служба у лавах Збройних Сил України стала для нього продовженням життєвих принципів: відповідальність, витримка, вірність побратимам. Він пройшов важкі бойові напрямки, залишаючись людиною честі навіть там, де війна щодня випробовує на міцність.

22 серпня 2024 року Іван Окуневський загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Довгий час рідні жили між надією і болем очікування… Ця тиша була особливо гіркою. І надто несправедливою.

У мирному житті Іван був опорою для своєї родини, добрим батьком, надійним другом. Умів слухати, умів мовчати, умів бути поруч. Саме такі люди залишають по собі не гучні спогади, а відчуття світла, яке не зникає.

Є втрати, після яких світ ніби стихає. Повітря стає важчим, слова — зайвими, а тиша говорить голосніше за будь-які промови. Саме такою є ця втрата. Бо ми прощаємося не просто з воїном — ми прощаємося з Людиною світла, яка жила чесно і пішла з життя гідно.

Ганнопільська громада розділяє цей нестерпний біль втрати. Ми сумуємо разом із родиною. Ми низько вклоняємося подвигу Захисника. Ми обіцяємо — памʼять про Івана Окуневського житиме у наших серцях, у наших молитвах, у вільному небі над Україною.

Нехай Господь прийме його душу у Царство Небесне.

Нехай біль втрати з часом перетвориться на тиху гордість.

Нехай його імʼя буде сказане пошепки — з любовʼю.

СЛАВА ГЕРОЮ.

СЛАВА УКРАЇНІ.