ТРИ РОКИ БЕЗ КОСТЯНТИНА САЄЦЬКОГО: СЛЬОЗИ, БІЛЬ І ВІЧНА ГОРДІСТЬ

Три роки…

Три роки, як земля стала холодною домівкою для нашого сина, чоловіка, тата, брата й друга — Саєцького Костянтина Володимировича.

Три роки, як у серцях рідних оселився біль, який не залікує жоден час.

Йому було лише 24…

Юнак із добрим і щирим серцем, з очима, в яких світилася любов до життя. Він мріяв виховувати своїх синів, дарувати усмішки дружині, допомагати мамі. Любив футбол, любив прості речі й маленькі радощі. Але понад усе любив Україну.

Ще юним він став до лав Збройних сил. Пройшов війну на сході. Коли ж у 2022 році ворог пішов на всю країну, Костя навіть хвилини не вагався — 28 лютого він знову був на передовій. Стрілець-снайпер, воїн, який тримав небо над нами.

18 серпня 2022 року у Миколаївській області, під час запеклих боїв, його життя обірвалося…

Це був день, який розірвав серця його мами й дружини, день, коли маленькі діти залишилися без тата, день, коли громада втратила Героя.

Три роки без нього — це три роки без його голосу, без обіймів, без щирої посмішки. Це роки нескінченних сліз, які не висихають. Це роки, коли мама щоранку молиться за сина, дружина ховає біль у глибині серця, а діти ростуть, чуючи про тата лише з фотографій і розповідей.

Та разом із болем є й гордість.

Бо Костянтин не просто жив — він віддав своє життя за найвище, за свободу і майбутнє України. За нас із вами. Його серце перестало битися, але пам’ять про нього б’ється в кожному з нас.

Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Але найвища нагорода — це вдячність людей і шана, що житиме вічно.

Сьогодні, у третю річницю його загибелі, ми знову плачемо. Та ці сльози — не лише від болю. Це сльози вдячності. Сльози любові. Сльози пам’яті.

Костя, ти назавжди з нами.

У наших серцях, у наших молитвах, у кожному подиху свободи.

Вічна слава Тобі, наш Герою!

Вічна пам’ять Саєцькому Костянтину Володимировичу!