НЕСТРИМНИЙ БІЛЬ І НЕЗГАСНА ПАМ’ЯТЬ: У ГАННОПОЛЬСЬКІЙ ГРОМАДІ ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ДОРОГУ ГЕРОЯ – ВІКТОРА КЛИМЧУКА

Зі сльозами на очах, з пекучим болем у серці, з нестерпною тугою — 24 липня Ганнопільська громада провела в останню путь нашого земляка, воїна, сина України, капрала поліції Віктора Климчука. Йому було лише 38…Але його життя обірвала війна. Клята, безжальна, кровопролитна.

Він загинув, як Герой — під час виконання службового обов’язку на Донеччині, захищаючи свою країну, свою землю, свій народ.

Він пішов захищати — і віддав найцінніше. Своє життя.

На прощання з Віктором зібралась уся громада. Люди йшли з квітами, зі сльозами, з тремтінням у голосі — несли біль, який пронизав кожну родину. Біля будинку, де виріс Герой, не стихали плачі, молитви та слова вдячності. Важко було стримати сльози, ще важче — підібрати слова…

Віддати останню шану прийшли його побратими з підрозділу «Лють» — міцні, сильні воїни, які й самі бачили смерть в очі… але сьогодні не ховали облич, сьогодні плакали. Плакали за своїм другом, за своїм братом. І кожен із них знав — він був справжнім. Надійним. Відважним.

Прийшли і представники Національної поліції України. У повному строю, з почесною вартою. Віктор Климчук був не просто військовослужбовцем — він був поліцейським за духом, за покликанням, за серцем. Його поважали, ним пишались. І тепер схилили голови перед його світлою пам’яттю.

Прощання відбувалося на колінах. Коліно перед Героєм — це не просто жест. Це крик душі. Це молитва. Це вдячність і біль водночас.

У повітрі — тиша, яку розрізав лише церковний спів і стогін материнського серця.

Мама… Вона тримала портрет сина і шепотіла щось, ніби розмовляла з ним…

Тато стояв поруч, кам’яний, але сльози текли по його щоках…

Рідні, друзі, сусіди — всі, хто знав Віктора, не могли повірити, що це справді відбувається.

Його поховали зі всіма військовими почестями. Під звуки державного гімну, під постріли салютної групи, під небо, яке теж, здавалося, плакало разом з нами.

Земля прийняла його тіло… А серце — зберігатиме пам’ять. Вічну. Болісну. Святу.

Вікторе, дякуємо тобі.

Дякуємо за відвагу, за любов до України, за чесність і вірність.

Ти залишаєшся з нами. У кожному нашому подиху. У кожному церковному дзвоні. У кожному вітрі над полями.

Герої не вмирають.

Вони живуть у пам’яті. У вічності. У серцях.

Спи спокійно, наш Захиснику…

Низький уклін. Вічна шана. Невгасима пам’ять.