12 січня – День українського політв’язня.
Попри те, що Україна – найбільша країна Європи, довгий час у нас не було власної державності. Вперше ми здобули незалежність 1918 року, але на жаль це було недовгою перемогою. 1922 року Україну приєднали до союзних республік СРСР. З того часу радянська влада постійно намагалася не допустити найменшої можливості визвольного руху українського народу. Для цього використовували різні заходи – від наполегливої політики русифікації до жорстокого голодомору.
Проте мрія про незалежність не покидала українських громадян. Радянська влада не змогла повністю придушити національну свідомість. Тому бажання українців перетворитися на незалежну державу набрало нової сили після Другої світової війни. В основному національні визвольні рухи локалізувалися в Західній Україні. Наприклад, в Івано-Франківську 1955 року молоді люди організували підпільну організацію “Об’єднану партію визволення України”. Вона пропагувала ідею самостійної України серед населення. 1958 року її діяльність було викрито, а членів радянська влада засудила від 5 до 7 років ув’язнення.
А у Львові 1961 року за створення Української робітничо-селянської спілки її учасників засудили на тривалий термін. Одним з членів був Левко Лук’яненко – молодий юрист. Спочатку його вирішили розстріляти, але потім змінили вирок на 15-річне ув’язнення.
А 12 січня 1972 року також у Львові, а ще в Києві почалися арешти талановитих істориків, публіцистів, літераторів, які виступали за українську незалежність. Серед них: Василь Стус, Стефанія Шабатура, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Світличний. Арешти тривали три дні. Їх звинуватили в антирадянській пропаганді та агітації, а проти багатьох із них навіть сфабрикували звинувачення в різних кримінальних злочинах. Майже всі вони отримали максимально суворі покарання.
Саме тому 12 січня в Україні шанують пам’ять всіх політичних в’язнів, які боролися за незалежність своєї держави, відстоювали свої права навіть у найважчі часи.
