18 травня Україна вшановує дві трагічні дати : День пам’яті жертв політичних репресій і День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

18 травня Україна вшановує дві трагічні дати : День пам’яті жертв політичних репресій і День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Сьогодні серце країни стискається від жалю. Ми згадуємо не просто історію — ми згадуємо людей. Мільйони зламаних доль, скалічених життів, обірваних голосів.

Ми згадуємо ешелони смерті, що повільно тягнулися у невідомість.

Про тьму в очах тих, кого везли геть від дому.

Про табори, катівні, заслання й кулі — без вини, без суду, без шансу.

Це день про злочини тоталітарного режиму, що боявся правди.

Що не терпів думки, не сприймав волі, не визнавав людяності.

Що нищив — системно, цинічно, холодно — усе, що не вміщалося в його доктрину: від інтелекту до національної ідентичності, від мови до пам’яті, від українців — до кримських татар.

18 травня 1944 року — глибока рана в історії кримськотатарського народу.

У цей день сталінський режим розпочав злочин, що має назву — геноцид.

Усього за кілька днів з Криму було насильно виселено понад 190 тисяч кримських татар.

У товарних вагонах — діти, жінки, люди похилого віку...Вони залишали не просто дім — вони залишали могили своїх предків, пісні своїх матерів, землю, яка була частиною їхньої душі.

Їх везли в далекі й холодні землі Середньої Азії. Без права на повернення.

Тисячі померли в дорозі. Тисячі — у перші роки на чужині.

Та ті, хто вижив, зберіг головне — гідність. Вони не зламались. Вони берегли мову, віру, традиції.

І понад усе — мрію: повернутись.

Та історія, яка мала стати пересторогою, повторюється.

Сьогодні росія знову чинить геноцид. Уже у XXI столітті. Знову — окупований Крим. Знову — обшуки, вироки, тортури. Знову — репресії за слово, за пісню, за національну приналежність.

Але народ, що пам’ятає — не скорити.

Українці — як і кримські татари — знову борються за своє. За свободу. За правду. За право бути собою — на своїй землі. Ми не маємо права мовчати.

Правда — наш щит.

Пам’ять — наша зброя.

Єдність — наша сила.

Ми зобов’язані говорити. Зберігати. Свідчити.

Кожен злочин — має бути названий.

Кожна жертва — вшанована.

Кожен кат — покараний.

Світла і вічна пам’ять усім, чиї серця були вирвані з корінням від рідної землі.

Хай ця пам’ять несе правду крізь час.

Хай вона буде запорукою того, що подібне — ніколи більше не повториться.