Дзюбак Юрій Михайлович

Дзюбак Юрій Михайлович

Дзюбак Юрій Михайлович народився 26 квітня 1992 року в селі Нараївка. З 1999 по 2009 роки навчався у Великоскницькій загальноосвітній школі. Саме тут, серед рідних краєвидів, минуло його дитинство, шкільні роки та юність, тут формувався його характер, тут були перші мрії,  а поруч були найдорожчі люди.

Після закінчення школи Юрій вступив у Хмельницький обласний навчально-курсовий комбінат і здобув професію тракториста-машиніста сільського господарства та виробництва. Він був працьовитим, відповідальним, наполегливим, не боявся труднощів і завжди доводив справи до кінця.

З 1 жовтня 2010 по  19 квітня 2011 роки проходив строкову службу.

У 2011 році здобув професію слюсаря з експлуатації та ремонту  газового устаткування. Умів працювати руками, цінував чесну працю та ніколи не боявся життєвих труднощів.

З 12 жовтня 2014 по 26 серпня 2015 роки брав безпосередню участь у Антитерористичній операції  на території Донецької та Луганської областей. За плечима Юрія були роки служби, бойовий досвід, небезпека та відповідальність. Та найбільшою цінністю для нього завжди залишилися Україна,  рідний дім і найдорожчі  люди.

З початком повномаштабного вторгнення, 27 лютого 2022 року, Юрій був призваний на військову службу яку проходив у  військовій частині  А4594  на посаді молодшого сержанта.

За сумлінну службу, мужність та відданість військовому обов’язку Юрій був відзначений почесним нагрудним знаком “За взірцевість у військовій службі” ІІІ ступеня  Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України Генерала Валерія Федоровича Залужного від 27 червня 2022 року.

Юрій був молодим. Перед ним мало бути ціле життя -  родинні радощі, дитячий сміх, зустрічі, плани, мрії, звичайне людське щастя. Та війна безжально перекреслила майбутнє, яке він ще не встиг прожити.

30 квітня 2025 року Юрій Михайлович зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі н.п. Тарасівка, Краматорського району, Донецької області.

Рідним довелося жити у страшній невідомості, і кожного дня жила надія “Він повернеться... Ми почуємо його голос, побачимо його усмішку, знову обіймемо...” Родина Юрія і всі ми чекали на повернення,  жили в надії, що він вийде на зв’язок, що знову обійме маму, дружину, синочків й близьких, що повернеться до мирного життя… Але сталося найстрашніше…

 30 квітня  2025 року молодший сержант Дзюбак Юрій Михайлович загинув, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність залишаючись вірним Військовій присязі та Українському народу. Він віддав своє життя за те, щоб ми мали можливість жити, любити, ростити дітей і називати свою землю Україною.

Сьогодні про Юрія говорять не лише як про воїна. Про нього говорять як про чоловіка який був надійною  підтримкою та опорою  для дружини Євгенії, люблячим і турботливим батьком для синів Арсена та Тимофія, люблячим сином для матусі Людмили та братом для сестер Оксани та Тетяни, надійним плечем - для побратимів.

Він став на захист України не за ради слави чи нагород. Він став воїном тому, що знав: що має захищати рідний дім, свою землю, своїх рідних і майбутнє своєї країни.

Страшне горе для родини, велика втрата для України. Війна забирає цвіт нації, хоробрих, відважних чоловіків, які ціною власного життя виборюють волю і свободу Батьківщини. Ми завжди будемо у неокупному боргу перед героїзмом нашого Захисника та навіки закарбуємо пам'ять про нього в історії та в наших серцях. 

Честь та Шана Герою! 

Вічний Спокій та Світла Пам'ять!