Дзінзірук Олександр Олексійович

Дзінзірук Олександр Олексійович

Олександр народився 20 вересня 1975 році в селі Нараївка, де минули його дитячі та юнацькі роки. Саме тут він зростав, навчався шанувати людей, любити рідну землю та працю. Після закінчення школи навчався у місті Полонне, де здобув професію водія. У 1995 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України.

Після служби повернувся у рідне село, працював у колгоспі. Односельці пам’ятатимуть його доброзичливим, спокійним і щирим чоловіком, який ніколи не відмовляв у допомозі та завжди з повагою ставився до людей. Його добре слово, щира усмішка та людяність назавжди залишаться у спогадах тих, хто мав честь бути поруч.

3 березня 2025 року Олександр був мобілізований та без вагань став на захист рідної землі та свого народу. Проходив службу у військовій частині 9938 в Прикордонних військах на Харківському напрямку, на посаді солдата. Вірний військовій присязі, мужньо виконував свій обов’язок перед Україною, захищаючи мир і майбутнє кожного з нас.

Під час служби отримав контузію, після чого почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Попри біль, втому та важку боротьбу з хворобою, він мужньо тримався і до останнього не втрачав сили духу. Його життєвий шлях — приклад стійкості, мужності та любові до Батьківщини.

9 травня 2026 року серце Героя зупинилося…

Це непоправна втрата для матері, брата, рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав, любив і поважав. Разом із ним відійшла ціла історія життя — чесного, працьовитого та відданого своїй землі чоловіка.

Важко знайти слова, які могли б полегшити біль втрати рідної людини. Жодні слова не здатні загоїти рану в серцях близьких. Та світла пам’ять про Олександра житиме у спогадах, молитвах і серцях тих, хто знав його, цінував та шанував.

Низько схиляємо голови у скорботі та вдячності за його мужність і жертовність.

Вічна і світла пам’ять Герою України.